- Михайле Броніславовичу, як відомо, Ви тривалий час очолювали Головну інспекцію Міністерства оборони України, тобто добре знаєтеся на актуальних проблемах війська "зсередини". Між тим, наше суспільство тривалий час чує, що армія й флот перебувають на критичній межі через вкрай обмежене фінансування. З огляду на свій досвід роботи Головним інспектором, а нині - Міністром оборони України, як Ви оцінюєте реальний стан Збройних Сил України?- Насамперед варто зауважити, що суспільство та держава завжди мали й мають сьогодні високий рівень довіри до війська, й цю довіру треба виправдовувати. Адже ми не вважаємо себе державою третього світу, Україна - розвинена європейська країна, яка володіє космічними технологіями, й у неї повинні бути сучасні, а значить - ефективні Збройні Сили. Наш народ сьогодні має бути впевненим, що армія спроможна його захистити.
Одночасно не таємниця, що наша армія й флот сьогодні далеко не в найкращій ситуації щодо ресурсного забезпечення. Ясна річ, адже криза, яка розпочалася в світі та країні ще наприкінці 2008 року, впливає фактично на всі сфери нашого життя. Не будемо забувати, що обмежене фінансування Збройні Сили України відчували задовго до цієї кризи, принаймні наше військо за весь час свого існування дуже рідко отримувало достатній для свого гармонійного розвитку обсяг ресурсів. Згадаймо показники щодо фінансування війська, зокрема забезпечення стратегічних документів, які визначають розвиток ЗС України, протягом останніх років. Цифри ці оптимістичними назвати важко. Так, у період 2006 - 2009 років оборонне відомство недоотримало близько 11,5 млрд гривень, що становить 15% від обсягу, передбаченого Державною програмою розвитку Збройних Сил України на 2006 - 2011 роки. Як наслідок - більшість програмних заходів призупинено.
Отож маємо проблеми практично за всіма напрямками життєдіяльності війська. Наприклад, щодо технічної справності наявного озброєння та військової техніки. Ситуація з цим справді складна. Причому, у найбільш скрутному стані авіаційна техніка, зенітні ракетні та радіотехнічні системи, корабельний склад. Деякі показники справляють вкрай неприємне враження. Потрібно негайно виправляти ситуацію.
Наприклад, сьогодні справною є лише третина бойових та половина транспортних (транспортно-бойових) вертольотів. Майже всі інженерні мережі аеродромів базування авіації Збройних Сил побудовані у 60-70 роках минулого століття, тому потребують ремонту злітно-посадкової смуги. Потребують також відновлення та ремонту і половина зразків зенітних ракетних комплексів та систем. У Військово-Морських Силах позитивно оцінюється технічний стан лише чверті бойових кораблів та катерів. Потребує ремонту переважна більшість зразків артилерійського озброєння, бронетанкової та автомобільної техніки Збройних Сил. Система військового зв'язку в основному складається з аналогових систем передачі інформації виробництва 70-80 років. Тому при переході телекомунікаційної мережі загального користування України на цифрові засоби виникають серйозні проблеми з використанням каналів зв'язку в інтересах Збройних Сил України.
Але відсутність коштів позначається не лише на техніці та озброєнні. Недофінансування - це удар й по особовому складу, по рівню підготовки військовослужбовців. Сьогодні ми змушені констатувати: хронічні фінансові обмеження призвели до зниження рівня підготовленості особового складу, підрозділів та частин. Навчання особового складу проводиться переважно без використання моторесурсу, в класах, парках бойових машин, казармах, спортивних містечках. Так само на людях, на їх психологічному стані позначаються й соціальні проблеми, яких у військових також чимало.
Це - лише головні з проблем, й усі вони виникли не вчора. Навпаки, більшість з них накопичувалися, набирали масштабності та загострювалися протягом тривалого часу. На посаді Головного інспектора МО України мені довелося вивчати чимало з цих проблемних питань, й брати участь у пошуку виходу з ситуації. Хочу сказати, що за таких умов вкрай актуальним є вирішення питання ресурсного забезпечення війська, й вище військово-політичне керівництво держави нині у пошуку можливостей розв'язання цих проблем. Президентом України - Верховним Головнокомандувачем поставлене завдання зробити 2010 рік роком стабілізації. Таке завдання має Уряд, а також керівництво МО України. І ми зараз аналізуємо всі можливості щодо виконання цього завдання у Збройних Силах.
Зрештою, у питанні стабілізації ситуації головне навіть не ресурси, а люди. Особисто я впевнений, що в нашій армії вистачає професіоналів, людей, які дійсно знають свою справу. Ніхто ж не бачить, наприклад, того, скільки атлет проливає поту, а іноді й крові для того, щоб перед глядачами з вдаваною легкістю демонструвати свою майстерність. Те ж саме я можу сказати і про наших військовослужбовців. Справжні професіонали ефективно виконають покладені на них завдання й з тією технікою, яка сьогодні у нас на озброєнні. Так, у нас немає пального для того, щоб проводити достатню кількість навчань, польових виходів, практичних занять, і це величезна проблема. Але не стільки від суперсучасної техніки залежить перемога в бою, скільки від професіоналізму, майстерності володіння нею. Зараз наше озброєння дозволяє вести бойові дії на достатньому рівні, і особовий склад повинен це розуміти. Тобто розуміти, що головне - це навчатися, підвищувати свій фаховий рівень, і це можна робити за будь-яких умов.
Врешті-решт легко казати, що ми не маємо фінансових можливостей для розвитку, й сидіти склавши руки. Тому я пропоную ставити питання розвитку армії по-іншому: а чи завжди ми використовуємо повністю той потенціал, ті ресурси, які маємо?
Перед нами стоїть вкрай важливе завдання максимально ефективно використовувати ті можливості, які все ж таки маємо. При цьому всі наші кроки базуватимуться на зважених, аналітичних підходах, адже глибокий професійний аналіз проблеми та визначення способів ефективного її вирішення - це вже половина справи. А інша половина полягає в тому, щоб поєднати зусилля всіх військовослужбовців, кожного на своєму місці, для вирішення проблем нашого війська. Тільки тоді наші зусилля матимуть результат.
- З огляду на зазначені Вами проблеми та підходи щодо їх вирішення, які пріоритети визначає Міністерство оборони на найближчу перспективу?
- Не зовсім коректно говорити про якісь конкретні пріоритети. Усі напрямки важливі. На даному етапі варто відзначити головне: зараз ми повинні чітко визначити стан Збройних Сил, дати йому фахову оцінку на підставі всебічного аналізу. У моряків є такий принцип: "Осмотреться по отсекам!", тобто оцінити ситуацію всебічно, передбачити можливі виклики, запобігти негативним проявам та визначити головні напрямки і шляхи вирішення проблем. Слід розуміти, що командувач чи командир без резервів - це не командир. Тож насамперед необхідно визначити, скільки і чого ми маємо, тобто стан озброєння та військової техніки.
Передусім ми повинні орієнтуватись на рівень бойової готовності, яка передбачає спроможність за будь-яких умов, у встановлені терміни розгорнутись, розпочати бойові дії і успішно виконати бойові завдання. Основними компонентами бойової готовності є укомплектованість та готовність військ (сил), утримання озброєння та військової техніки, стан ведення розвідки, організація бойового чергування, високий рівень бойової та спеціальної підготовки, надійна організація управління та всебічне забезпечення військ.
За відсутністю необхідних обсягів ресурсного забезпечення сьогодні потрібно добре дбати про підтримання боєготовності на належному рівні. Тобто як за мінімального рівня заходів бойової підготовки "в полі" чи "в морі" максимально відповідати всім необхідним сучасним вимогам, що висуваються до війська. Це перше і на сьогодні найголовніше завдання для наших командирів. Вони повинні навчатись, відпрацьовувати отримані теоретичні знання, у нас для цього є Національний університет оборони України, для вироблення відповідних методик є науково-дослідні структури. Ми маємо всі можливості для того, щоб вчитися і розвиватися.
Зараз в усьому світі змінюються форми й методи збройної боротьби, тож наші офіцери повинні це вивчати теоретично, й на десять років наперед. Наші навчальні програми у військових навчальних закладах повинні включати в себе ті методи, способи, форми бойових дій, які очікуються в майбутньому. Курсанти та офіцери повинні вже зараз вивчати ці принципи управління. А що ми робимо для цього? Тож починати потрібно з відповіді саме на такі запитання.
Щодо боєготовності нашої армії та військовослужбовців, то тут ми також повинні вирішити низку першочергових завдань. По-перше, ми повинні повністю укомплектувати наше військо, й воно має складатися лише з тих компонентів, які виконують конкретні задачі, пов'язані із завданнями Збройних Сил. Адже сьогодні, на превеликий жаль, чимала частка наших військовослужбовців щодня виконують функції, які просто не притаманні війську: вони охороняють бази, склади, де зберігається надлишкове, не потрібне війську майно. Армія виконує багато функцій, які їй не властиві і не потрібні. Такі завдання ніяк не підсилюють обороноздатність держави, але Збройні Сили вимушені їх виконувати.
Крім того, безумовно, потрібно визначити забезпеченість основними зразками озброєння і техніки підрозділів та частин, їх стан, справність, частку від загальної кількості в бойовому складі. Потрібно організувати належну експлуатацію зброї та майна.
До речі, щодо технічного стану наявних зразків озброєння та військової техніки. Тут також можна багато говорити про відсутність у війську новітніх зразків. Але й варто поглянути, як саме ми ставимося до тих ОВТ, що маємо, в плані роботи на техніці. Раніше догляду за зброєю щоденно приділялося 2 години. На моє переконання, якщо немає пального для виконання практичних занять на місцевості для проведення достатньої кількості навчань, слід вільний час використовувати для догляду за зброєю, технікою, обладнанням, спорядженням, одностроєм тощо.
Тож що робити - зрозуміло. Проведення повного аналізу, з оцінкою всіх сфер життя ЗС України та урахуванням різноманітних показників життєдіяльності військ - ось вкрай важливе завдання. Адже тільки після цього ми зможемо визначити, що і як нам робити надалі.
Загалом, реально оцінюючи ситуацію в умовах жорстких фінансових обмежень, уже визначено низку заходів для МО України у 2010 році. В їх основі - вкрай необхідне для гарантованого забезпечення виконання визначених Збройним Силам завдань з оборони держави. Їх можна охарактеризувати за такими напрямками.
Перший - передбачає нарощування бойової готовності військ (сил). Це стосується забезпечення готовності визначених військових частин і підрозділів Об'єднаних сил швидкого реагування до виконання завдань за призначенням, здатності чергових сил з протиповітряної оборони прикрити важливі державні об'єкти.
Другий - знаходиться у воєнно-технічній площині і передбачає підтримання в боєздатному стані озброєння та військової техніки, створення багатофункціонального ракетного комплексу, вітчизняного бойового корабля класу "корвет", завершення державних випробувань та будівництво двох серійних літаків Ан-70, модернізацію бойової авіації й засобів протиповітряної оборони.
Третій - це створення Єдиної автоматизованої системи управління Збройними Силами України та перехід на сучасні інформаційно-телекомунікаційні засоби.
Четвертий - передбачає вивільнення військових частин від виконання невластивих функцій. Йдеться про утримання непридатних боєприпасів, озброєння та надлишкового майна, компонентів ракетного палива, а також про охорону вивільнених військових містечок.
П'ятий - стосується виконання міжнародних зобов'язань України у військовій сфері. Насамперед це участь у міжнародних миротворчих операціях, виконання міжнародних договорів, а також поглиблення співробітництва з військовими відомствами Російської Федерації та інших країн СНД.
Крім того, необхідно удосконалити систему стратегічного планування. Серед заходів у цій галузі - завершення оборонного огляду в Україні, участь у підготовці Стратегічного оборонного бюлетеня, розроблення програмних документів щодо розвитку Збройних Сил України на середньострокову перспективу.
Ще одним важливим завданням є створення належних умов для переведення Збройних Сил на комплектування особового складу військовослужбовцями, які проходять службу за контрактом, впровадження служби у військовому резерві.
Що стосується гуманітарної та соціальної політики, хотів би наголосити, що ці питання є й будуть предметом моєї постійної уваги. На превеликий жаль, за останні роки накопичилося чимало проблем у цій сфері. Ми вже втратили значну кількість професіоналів, насамперед серед льотного складу. Плинність офіцерських кадрів зростає. Потрібно виправляти ситуацію. У цій роботі бачу єдиний спосіб - створити реальні, а не примарні стимули і обґрунтувати мотивацію військової служби.
Необхідно зробити все можливе, щоб відродити авторитет армії в суспільстві, а умови військової служби зробити комфортними і привабливими. Кожен, хто захищає свою країну, має постійно відчувати турботу держави та суспільства. Тому забезпечення належних стандартів життя і служби військовослужбовців є, без сумніву, важливою складовою нашої діяльності. Тільки так ми зможемо зберегти і примножити традиційно високу суспільну довіру до Збройних Сил.
Ми налаштовані на напружену, ефективну та результативну працю, яка спрямована на підвищення бойової готовності та зміцнення обороноздатності.
- Ви сподіваєтеся на розуміння вищим керівництвом держави тих найактуальніших проблем, які зараз стоять перед військом?
- Знаю Віктора Федоровича Януковича як людину, яка, якщо вже бралася за якусь справу, то доводила її до кінця. Зрештою, той стан, в якому перебувають наші Збройні Сили сьогодні, Верховного Головнокомандувача влаштовувати не може. Тому я впевнений, що він зробить все для того, щоб Україна мала достойне військо.
Все буде виконуватися поступово, крок за кроком, але, як кажуть, дайте час. За попередні роки були опрацьовані серйозні стратегічні документи, зокрема, Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006 - 2011 роки. Але її реалізація, як я вже зазначав, була практично провалена через хронічне недофінансування. Така ж доля спіткала і Державну програму розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України. Причому це недофінансування Державних програм здійснювалося, я би сказав, "в особливо цинічній формі". Не розумію, наприклад, як можна було не забезпечувати харчування солдат на 100%? Це зовсім не державницький підхід.
- Тобто причина нинішнього негативу в ЗС України - в діях попереднього уряду?
- Не хочу коментувати дії попереднього уряду. Знаю лише, що з 11 березня 2010 року, відколи мене призначено Міністром оборони України, я маю право говорити про стан Збройних Сил та нести відповідальність перед державою за військо. Хочу запевнити вище керівництво держави, народ України та весь особовий склад Збройних Сил, що буду робити все для того, щоб змінити ситуацію на краще. Щоб Збройні Сили займалися своєю справою, були нагодовані, одягнені, і щоб службою в армії можна було пишатись. Щоб ті юнаки, які сьогодні ще навчаються у школах, хотіли служити в армії. Армія - це школа життя, але думаю, для того, щоб ці слова відповідали дійсності, ми повинні багато що зробити. А саме, починаючи з 2011 року, приступити до модернізації нашої армії, до всебічного її реформування, підвищення рівня бойової готовності, поступового відновлення недоторканих запасів, до закладання фундаментів під створення нових видів озброєння, і, найголовніше, - підвищення соціальних стандартів українського війська. Український військовий має належати до середнього класу! Звичайно, це - перспектива. Але, думаю, що десь у 2015-2020 роках вона стане реальністю.
- Чи можна сьогодні назвати орієнтовні терміни готовності Збройних Сил перейти на контрактну армію, тобто коли Україна може відмовитися від призову? Не за заявами та декларативними рішеннями, які ми чули та бачили останніми роками, а фактично?
- Контрактна армія - це армія професійна. Я проти висловлювань про те, що в наших Збройних Силах служать непрофесіонали. Не розумію слово "непрофесіонал" стосовно служби в армії, це нонсенс. Водночас дуже добре мати професійну, контрактну армію, але давайте об'єктивно оцінювати реальність. Що ми сьогодні маємо? Скільки набираємо контрактників рядового складу - стільки ж практично і звільняємо.
Чому українці не хочуть служити у війську за контрактом? Це ж не таємниця! Контрактник має жити в окремому гуртожитку, щодня вдосконалювати майстерність, підвищувати власний професійний рівень, а для цього - мати сприятливі умови. Ми сьогодні можемо забезпечити необхідні умови для його життя і служби? Ні, не можемо. Це все треба зробити. Упевнений, що ми будемо мати професійну армію.
- Чи можна порівняти нинішній стан війська з тим, який був до початку кризи?
- Не хочу наводити ніяких цифр для порівняння стану Збройних Сил у будь-які часи. Для мене зрозумілим є те, що армія на сьогодні не в належному стані, і це об'єктивно. Тож слід братися до роботи. Насамперед нам потрібно розрахуватися з боргами, накопиченими у комунальній сфері, покінчити раз і назавжди з проблемами побутового рівня, наприклад, з відключеннями підрозділів від електропостачання, з відключеннями від водопостачання військових об'єктів. Вирішивши ці нагальні проблеми та глибоко їх проаналізувавши, рухатися далі. Адже часу на зволікання у нас немає.
- Ви згадали про проблеми через недофінансування в організації бойової підготовки в ЗС України. Між тим, як відомо, школою професійності для українських військових давно стали миротворчі місії за кордоном. Якою є політика нового військово-політичного керівництва держави щодо миротворчості?
- Справді, участь України в міжнародній миротворчій діяльності є одним з основних напрямів державної політики з національної безпеки. Миротворчість як специфічна сфера діяльності є ефективним інструментом зміцнення регіональної та глобальної безпеки, гарантом стабільності. Участь підрозділів Збройних Сил України в миротворчій діяльності забезпечує активну присутність нашої держави у світових політичних процесах, сприяє зміцненню і розвитку зовнішніх економічних відносин. Крім того, це, як ви справедливо зауважили, один зі шляхів підтримання високого рівня фахової підготовки наших військовослужбовців, який має найвищу ефективність.
Можу сказати, що Україна, розташована в центрі Європи, як держава, не може залишатися осторонь процесів зміцнення європейської та міжнародної безпеки.
У сфері міжнародних відносин Україна залишається надійним передбачуваним партнером, який гідно виконує свої зобов'язання перед міжнародною спільнотою. У рамках прийнятих зобов'язань та національного законодавства українські військові братимуть участь у всіх запланованих міжнародних навчаннях.
- Пане міністре, як Ви ставитеся до проведення параду з нагоди 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні?
- Вважаю, що ми просто зобов'язані на належному рівні вшанувати ветеранів і низько схилити голови перед загиблими у цій війні. Це наш прямий обов'язок. Принагідно вітаю усіх ветеранів з Великою Перемогою і зичу їм міцного здоров'я та довголіття.
- Дякую за розмову.
